​​Відеоспостереження у багатоквартирному будинку: що каже закон?

Перше, що всі згадують, це ст. 307 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні права фізичної особи (людини) під час відеозйомки. Із змісту цієї норми можна сформулювати декілька тез:

• відеозйомка людини може бути здійснена виключно за її згодою, але навіть і після надання згоди людина має право вимагати припинення публічного показу відеозапису у тій частині, що стосується її особистого життя;
• встановлено так звану презумпцію згоди (законне припущення, що така згода отримана), якщо відеозйомка проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.
• відеозйомка без згоди особи, у тому числі таємна, допускається виключно у випадках, встановлених законом.

Також варто зауважити, що ст. 12 Закону України «Про охоронну діяльність» надано право персоналу охорони проводити відкриту відео- та фотозйомку подій як допоміжний засіб запобігання протиправним діям з обов'язковим оприлюдненням на об'єкті, що охороняється, інформації про здійснення таких заходів.

Однак, вказаний Закон регулює лише сферу діяльності підприємців та підприємств, які надають охоронні послуги. А відтак, якщо у випадку ОСББ воно самотужки організовує монтаж та експлуатацію камер відеоспостереження, без залучення послуг суб’єктів охоронної діяльності, то вказаний Закон ці відносини не регулює.

Виходячи із змісту наведених норм, для нас мають значення наступні питання:

• чи є приміщення загального користування та прибудинкова територія місцями, де згода людини на відеозйомку припускається?
• хто уповноважений приймати рішення щодо встановлення камер відеоспостереження?
• чи може людина заперечити проти її зйомки, навіть коли її згода припускається?
• які вимоги слід виконати, щоб встановлення засобів відеоспостереження відповідало закону?

Під’їзди, ліфти, прибудинкова територія: чи діє тут презумпція згоди на відеозйомку?

Якщо уважно читати частину 2 ст. 307 Цивільного кодексу України, то місця, де діє презумпція на зйомку, умовно можна розділити на два типи:

• вулиця;
• місця проведення публічних заходів (у якості окремих публічних заходів, як приклад, зазначено збори, конференції, мітинги).

Юридичного поняття «вулиця» не визначено, а у контексті ст. 307 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що мається на увазі будь-який простір, який знаходиться поза межами приміщень.

Що стосується «публічного заходу», то у ст. 29 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що публічними заходами для цілей цього Закону є, зокрема, збори, конференції, мітинги, виставки, навчальні курси, семінари, тренінги, дискусії, форуми, інші заходи, доступні або відкриті для учасників таких заходів вільно чи за запрошенням, за плату чи безоплатно, постійно, періодично, одноразово або час від часу, що організовуються повністю або частково органами державної влади, органами місцевого самоврядування, державними установами, організаціями, а також суб’єктами господарювання, власниками (засновниками, учасниками, акціонерами) яких є держава або територіальна громада незалежно від частки цієї власності.

Виходячи із цього, читаємо спеціальні визначення, наведені у законах щодо ОСББ:

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення; п. 2 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (п. 4 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»)

Тобто, прибудинкова територія може вважатись місцем, де діє презумпція згоди на відеозйомку. Більше того, на ній можуть проводитись публічні заходи, де така згода також припускається.

А от що стосується під’їздів, ліфтів та інших місць загального користування у багатоквартирному будинку, то, на мою думку, вони не підпадають ні під поняття вулиці, ні під поняття місця, де відбуваються публічні заходи (хоча звісно, останнє не виключається за умови технічної можливості їх проведення).

Вивчаючи це питання, ознайомився із публікаціями моїх колег у мережі Інтернет. Говорячи про аспект місця зйомки, деякі автори посилаються на визначення громадського місця, наведеного у Законі України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», де будь-яка відкрита до загального доступу частина будівлі вважається громадським місцем. Відповідно, будь-яке громадське місце ототожнюється ними із місцем, де згода особи на відеозйомку припускається.

Такої ж думки дійшли і суди по справі № 761/48218/19, у якій прийняли рішення про правомірність розміщення камер відеоспостереження у багатоквартирному будинку, адже згода у громадських місцях припускається.

Однак, особисто я не можу погодитись із подібним трактуванням, адже у ст. 307 Цивільного кодексу України немає жодного слова саме про громадське місце, а ототожнювати доступні частини будинку з вулицею чи місцями для публічних заходів – не вбачаю підстав.

Натомість, відповідно до п. 6 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Тобто, і приміщення загального користування, і прибудинкова території є спільним майном, повноваження щодо розпорядження та користування якими спільно здійснюють усі власники будинку.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Звідси, приміщення загального користування та прибудинкова територія є об’єктами спільної власності, порядок користування яким визначається співвласниками багатоквартирного будинку.

А відтак, навіть якщо внутрішні приміщення загального користування не слід розглядати як місце, де згода на відеозйомку презюмується, тут діє режим користування, запроваджений їх власниками.

Тому, якщо співвласники вирішили встановити камери відеоспостереження, то таке рішення є правомірним, так як належить до їх повноважень щодо розпорядження спільною власністю. Відповідно, сторонні особи, які відвідують приміщення багатоквартирного будинку, мають або погодитись із таким режимом використання власності, або не відвідувати будинок. При цьому, вони не правомочні вимагати припинення відеоспостереження на об’єкті, що не є їх власністю.

Хто повноважний приймати рішення про встановлення камер відеоспостереження?

Ну добре, з третіми особами все зрозуміло, але що як не усі співвласники згодні із встановленням відеокамер? Їм також утриматись від відвідування їх будинку, як і третім особам? Звісно, ні!

Для відповіді на це питання слід звернутись до порядку управління багатоквартирним будинком та прибудинковою територією як спільною власністю.

За загальним правилом, співвласники здійснюють право спільної власності за їх згодою. Але специфіка багатоквартирного будинку якраз полягає у тому, що співвласників настільки багато, що їх погляди на управління та користування будинком можуть відрізнятись. Тобто, одностайної згоди, як правило, знайти не вдається.

Тому, ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та ст. 10 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» враховують цю специфіку та зазначають, що порядок розпорядження спільним майном визначається зборами співвласниками. При цьому, для прийняття рішення необхідно, щоб за нього проголосували власники квартир та приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

Тобто, якщо не згодні із встановленням відеокамер співвласники становлять менше 25 % від усіх голосів, то вони зобов’язані виконувати та додержуватись режиму використання спільного майна, затвердженого загальними зборами. Відповідно, якщо прийнято рішення про встановлення камер відеоспостереження, то воно має бути виконаним.

Водночас, частина 12 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» дозволяє загальним зборам делегувати свої повноваження щодо використання спільного майна, яким користується лише певна група співвласників, на вирішення зборів такої групи співвласників.

Відтак, для мінімізації конфліктних ситуацій є сенс делегувати прийняття рішень про розпорядження спільною власністю зборам поверхів, під’їздів, секцій: адже у певній мірі було б не справедливо, якщо окремий під’їзд у повному складі заперечував проти встановлення відеокамер, але мав би враховувати думки мешканців інших під’їздів та секцій.

На мою думку, правління та інші статутні органи, окрім загальних зборів, відповідно до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» не наділені повноваженнями вирішувати питання про розпорядження спільним майном, адже розпорядження коштами правління здійснює виходячи із затвердженого зборами кошторису (ст. 10 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Виходячи із цього, загальний порядок прийняття та виконання рішення про встановлення камер відеоспостереження виглядає так:

• загальні збори приймають відповідне рішення та затверджують витрати на встановлення камер у складі кошторису ОСББ;
• правління реалізовує рішення загальних зборів шляхом укладання необхідних договорів про закупівлю засобів відеоспостереження, послуг із його монтажу та експлуатації та їх оплату.

Чи може людина заперечити проти її зйомки попри рішення загальних зборів співвласників будинку?

Відповіді на це питання ми сформулювали вище, тому залишається підбити підсумки:

• співвласники багатоквартирного будинку, які проти відеоспостереження, мають виконувати рішення загальних зборів про встановлення відеокамер, яке прийнято належною більшістю голосів;
• треті особи мають додержуватись режиму використання власності, запровадженого за рішеннями загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, а тому, «противники» відеозйомки мають або утриматись від відвідування такого будинку, або прийняти як належне той факт, що у його приміщеннях ведеться відеозйомка.

ВАЖЛИВО: водночас, саме право на відеозйомку не свідчить, що співвласники багатоквартирного будинку мають на свій розсуд використовувати отримані записи, у тому числі – публічно їх демонструвати чи транслювати, використовувати їх для створення художніх творів тощо. Тобто, такі відеозаписи не можуть бути предметом відкритого доступу, а мають застосовуватись за їх прямим призначенням – як доказ, що може допомогти у виявленні правопорушників, які здійснили посягання на життя, здоров’я чи майно мешканців будинку. Це випливає із ст. 307 Цивільного кодексу України, яка надає особі право забороняти публічний показ відео- та фотоматеріалів, у частині, що стосується її особистого життя.

 Які вимоги слід виконати, щоб встановлення та використання камер відеоспостереження відповідало закону?

Виходячи із положень закону, у багатоквартирних будинках слід виконати такі вимоги:

1. Відеозйомка має проводитись відкрито. Конкретних вимог щодо такої відкритості не визначено, але зрозуміло, що факт відеозйомки має бути очевидним для відвідувачів будинку:

• камери мають знаходитись на відкритих місцях, не приховані;
• при входах до приміщень та прибудинкової території рекомендую встановлювати попереджувальні таблички про те, що у приміщеннях будинку та на прибудинковій території ведеться відеозапис. Такі таблички також мають бути встановлені у відкритих місцях та бути достатньо помітними.

2) Відеозаписи мають бути конфіденційними, а тому треба виключати будь-яку можливість публічного доступу. Локальна мережа, якою передається інформація, має бути ізольованою або мати захист, що є достатнім від несанкціонованого розповсюдження отриманих відеозаписів. Відповідно, оскільки камери відеоспостереження встановлюються для охорони, то відеозаписи мають надаватись у якості доказу виключно на законні вимоги правоохоронних органів, судів для притягнення до відповідальності правопорушників. Для усіх інших випадків, використання таких записів має бути обмежено.

Таким чином, встановлення камер відеоспостереження у багатоквартирних будинках є правомірним заходом, однак для його вжиття слід дотримуватись ряду умов:

• це рішення має бути прийнято співвласниками багатоквартирного будинку;
• відеоспостереження має бути відкритим та забезпечувати конфіденційність отриманих відеозаписів.

P.S.: викладені у статті думки є виключно думкою автора, з якою ви маєте ПРАВО не погодитись :)

Ну, і традиційно трішки гумору)